Зорі Брайля
Привіт, вітер стих, як мої сподівання.
У мороці пальці застрягли так липко,
так сліпо, що хочу знайти зорі Брайля,
читати майбутнє чи вірші Калитко.
Хрестами папіруси скотчу на вікнах
приємно б зірвати безслідно й навіки.
Шляхи не до Риму ведуть — у вітальню,
засіяну фразами з культових фільмів,
освячену спогадом — першим, останнім —
і вірою в те, що думки — світловільні.
Вони нас дістануть з холодного льоху
побитих емоцій, повільно, потроху.
«Химерні двадцяті», — колись про нас скажуть
нові світлоносці в цій самій вітальні.
Привіт, ми розтали, як масло у каші,
та в пам’яті вашій ми наче зі сталі.
Минуле читайте за зорями Брайля:
ми дім збудували — ви стіни тримайте.
Braille stars
Greetings, the wind has died down like my hopes.
My sticky fingers got stuck in the dark,
so blind that I want to find the Braille stars,
to read the future or poems by Kalytko.
Crosses of papyrus tape on windows
it would be nice to tear them off forever, without leaving a trace.
The roads don’t lead to Rome but to the living room,
which is covered with phrases from cult movies,
consecrated by memory — the first, the last —
and by the belief that thoughts are carefree.
They will bring us out from the cold cellar
of battered emotions, slowly, little by little.
"Visionary twenties", they will someday say about us
new torchbearers in this very living room.
Greetings, we melted like butter in porridge,
but in your memory we are made of steel.
Read the past behind the Braille stars:
We built the house — you must hold up the walls.
Переклад - Олена Галунець / Olena Halunets