XXI століття
«Знімай пелену, я прийшла – час пішов,
імення моє завше глухо дзвенить,
імення моє – це завершена мить.
Печатки століть відкриваю, то й що?
Навпроти стоїш, затягнеться твій шов,
дам сил долетіти до краю».
Початки століть – мов жертовне ягня,
живі, доки людство не гострить ножів,
живі, мов рубінові краплі й чужі
замолені втрати.
А ось і моя
потоком стікає в картини й моря
чи навіть поглиблює кратер.
Початок війни – наче крик уві сні,
глухий, доки людство не бачить межі,
глухий, поки жест не сигналить «біжіть
далеко від дому».
І сіється сніг,
і липне до ніг, щоб затримати біг
у сіру й крихку невідомість.
Початок кінця – мов монетки з кишень,
дзвенить, що докупи себе не збереш.
Дзвенить чи сурмить? Сповіщає з мереж,
що впало кадило.
Прощатись іще
судилося з ким? Обриваю весь щем,
мов вишню, що рясно вродила.
«Навпроти стою, тіло – стріляний храм,
імення моє – Двадцять перше. Це я
ховаю в уламках містян і селян.
Та пес стереже привид-хату й пора
докласти зусиль до загоєння ран,
бо з’явиться інший початок».
21. Jahrhundert
"Nimm den Schleier ab, ich bin da - die Zeit ist gekommen,
mein Name klingt immer noch taub,
mein Name - ein vollendeter Moment.
Ich breche das Siegel von Jahrhunderten, und was dann?
Du stehst mir gegenüber, deine Naht zieht sich zusammen,
ich gebe dir Kraft bis zum Ende zu fliegen.
Der Anfang der Jahrhunderte - wie das Opferlamm,
lebendig, solange die Menschheit ihre Messer schärft,
lebendig wie rubinrote Tropfen und fremde
verstummte Verluste.
Und da ist auch mein
Strom, der in Bilder und Meere fließt,
oder sogar einen Krater vertieft.
Der Anfang des Krieges - wie der Schrei im Traum,
stumm, bis die Menschheit Grenzen sieht,
stumm, bis eine Geste signalisiert: "Lauf
weit weg von zu Hause".
Und der Schnee fällt,
und er klebt an den Beinen, um den Lauf zu stoppen,
in das graue, zerbrechliche Unbekannte.
Der Anfang vom Ende - wie Kleingeld in der Tasche,
es klingelt, dass du dich nicht zusammen nehmen kannst.
Klingelt oder schmettert? Es verkündet aus den Netzen,
aus denen das Weihrauchgefäß gefallen ist.
Von wem sollte man sich noch
verabschieden? Ich reiße mir all die Trauer ab
wie eine reich beladene Kirsche.
"Ich stehe dir gegenüber, der Körper - ein geschossener Tempel,
mein Name - 21. Das bin ich,
verstecke in den Trümmern der Stadt- und Dorfbewohner.
Aber ein Hund bewacht das Geisterhaus und die Zeit
erfordert Anstrengungen zur Heilung der Wunden,
denn ein anderer Anfang beginnt."
Переклад: Владі Гнатенко / Vladyslav (Vladi) Hnatenko