Відчуження

Чи це в мені конають голоси,

чи так в мені народжується тиша?

По краплі п'є мене і мною пише

злий пензель із тернової лози.

Чи слово є багнетом в цій війні,

чи пилом, чи знаряддям милосердя?

Ми звично дивимося в очі смерті.

Так звично, що лякаємо її.

Чи є межа ненависті в житті?

Чи є поріг чутливості до горя?

Пробач нас, Отче, ми занадто хворі,

щоб не збиватися з Твого путі.

Чи для цього достатньо тільки сил?

Чи відповідь шукати у питаннях?

Щоніч для когось тут стає остання,

простив його ти, а чи не простив.

Чи десь ірдіє вогнище для нас,

чи ми усі багаття затоптали?

Серця, гальванізовані металом,

колись, мабуть, таки розтопить час.

Але не зараз.

Євген Лесін / Eugene Lesin

Estrangement

Is this the way the voices die in me,

Or is it silence being finally born?

The thirsty pen of thorns is dipped in me,

It writes the verses with me drop by drop.

Do words amidst this war make bayonets

or dust, or instruments of mercy?

We look into the eyes of death routinely,

So routinely that we frighten her.

Is there an end to hatred in this life?

Is there a threshold of accepting woe?

Forgive us, Farther, we are far too sick

To keep your way and never go astray.

Is it enough to be steadfastly strong?

Or should we search for answers in the questions?

Here every night for someone is the last one,

whether you have forgiven them or not.

And is there still a fireplace for us,

or did we put all fires out for good.

The loving hearts that have been galvanized

will probably melt back some time ahead.

But certainly not now.

Переклад: Євген Лесін / Eugene Lesin