Порфірит
Потім спитай-но мене, як ми вижили
між тими пеклами і морозами,
як ми стали суцільно ближніми
після столітнього сну коматозного,
де ми билися із дзеркалами,
де рубали ми власні стовбури,
як нарешті вільними стали ми,
як повстали ми рухом опору.
Запитай-но, де брали сили ми,
де діставали ми кремінь і паливо,
як відчували за нашими спинами
погляди милої і коханого,
як стояли ми, як ми дихали,
голосами як рвали темряву,
як любили думками тихими,
як вростали корінням в землю ми.
Запитай, і я не відповім тобі.
Спогади будуть занадто солоними.
Краще вклади-но свої оксамитові
руки в мої обгорілі долоні ти.
Чуєш гартованість в них порфіритову?
Чуєш опору в них? Чуєш пульсацію?
Міцно тримай. Це і є тобі відповідь.
Руки, що разом утворюють націю.
Porphyrite
Ask me then how we’ve survived
in those hells and in those frosts,
how we’ve ended up united
after centuries of fraud,
after fighting with the mirrors,
after chopping our trunks,
how we’ve finally found our freedom,
how we’ve risen up as one.
Ask me then where did we get
our strength, and flint, and fuel,
how we felt behind our backs
our dear ones’ eyes, how true
we’ve been breathing skies above,
how our voices tore the darkness,
how we’ve never stopped to love,
how we’ve taken roots around us.
Ask me then, and I won’t tell.
Words are shallow, memories hurt.
Better put your velvet hand
into mine, all harsh and burnt.
Can you feel the porphyritic
hardiness, support, pulsation?
Hold it tight. The answer’s in it:
Holding hands that make a nation.
Переклад: Євген Лесін / Eugene Lesin