Обійми Харкова
Харків прокинувся
рано-вранці й більше не спав.
Шукав плитоноски, розвозив їжу.
Зривався на крики, клеїв вікна скотчем,
мов пластир на кульове поранення,
знаючи, що це не допоможе,
розуміючи, що хоч щось краще,
ніж нічого.
Двоє сиділи в тамбурі. Хто вони тепер?
Дівчина, що вже втрачала дім у Донецьку.
Вона відчувала сірість кожною ниткою светра,
кожною судинною сіточкою на ногах,
А потім вибухала так, що заливала
чорно-жовтими язиками шпилі кремля.
Сірість переростала у хвилю
імені Дейнерис Таргарієн щодня.
А потім затухала, тліла й знову вибухала.
Знову і знову дівчина будила драконів.
І вони слухняно вилітали,
щоб сірість її не вбила.
Хлопець, який ніколи не бачив Ай-Петрі,
але вірив, що ця гора дивиться на нього.
Вона снує поглядом над золотими полями,
над полум’яними вкрапленнями квітів,
а потім спотикається об його посічене обличчя
та плаче камінними сльозами-зсувами.
Він подумки вмивається чорноморською водою,
уявляє, як вона пече його рани...
Але це не так боляче, як втратити дівчину,
яка непорушно сидить навпроти
та щодня спалює державу,
що вкотре забирає її дім.
Хто вони тепер одне одному?
Харків їх поєднав, але не знав, чи надовго,
і просто вірив, що дівчина знайде дім
та більше ніколи не покидатиме його,
що хлопець зустрінеться з Ай-Петрі
на святій українській землі.
А поки мрії, мов невидимий пластир,
затуляли травми, Харків обіймав їх,
наче своїх дітей.
Umarmungen von Charkiw
Charkiw erwachte
früh am Morgen und schlief nicht mehr.
Suchte Schutzwesten und verteilte Essen.
Stürzte sich auf Schreie, klebte Fenster mit Klebeband,
wie ein Pflaster auf einer Einschusswunde,
wissend, dass es nicht helfen würde,
verstehend, dass “etwas” besser ist
als “nichts”.
Zwei saßen im Vorraum. Wer sind sie jetzt?
Ein Mädchen, das bereits ihr Haus in Donezk verloren hatte.
Sie fühlte die Grautöne in jeder Masche ihres Pullovers,
in jedem Blutgefäß ihrer Beine,
Dann explodierte sie so, dass sie mit
schwarz-gelben Zungen den Kreml überflutete.
Das Grau verwandelte sich in eine Welle
mit dem Namen Daenerys Targaryen, jeden Tag.
Dann erlosch es, glühte und explodierte erneut.
Immer und immer wieder aufs Neue erweckte das Mädchen die Drachen.
Und sie flogen gehorsam,
um ihr Grau nicht zu töten.
Ein Junge, der niemals Ai-Petri gesehen hat,
aber glaubte, dass dieser Berg ihn ansieht.
Er schweift mit seinem Blick über die goldenen Felder,
über die feurigen Tupfen der Blumen,
und dann stolpert er über sein zerschnittenes Gesicht
und weint mit steinernen rollenden oder kullernden Tränen.
Er wäscht sich in Gedanken im Schwarzen Meer,
stellt sich vor, wie es seine Wunden ausbrennt...
Aber das ist nicht so schmerzhaft wie der Verlust des Mädchens,
das ihm regungslos gegenüber sitzt
und jeden Tag den Staat in Brand setzt,
der ihr immer wieder das Zuhause nimmt.
Was bedeuten sie jetzt einander?
Charkiw hat sie zusammengebracht, nicht wissend, wie lange
und glaubte einfach daran, dass das Mädchen ein Zuhause findet
und es nie wieder verlassen muss,
dass der Junge sich mit Ai-Petri trifft,
auf heiliger ukrainischer Erde.
Währenddessen bedeckten Träume wie ein unsichtbares Pflaster
die Verletzungen, und Charkiw umarmte sie
wie seine eigenen Kinder.
Переклад - Владі Гнатенко